Bio

Темо Свірелі народився 21 квітня у 1964 році в Цхінвалі в Грузії (тоді — Грузинська РСР у складі СРСР). Його ім’я при народженні було Тенгіз Цховребов. Дитинство Темо провів в селі Свірі в Імеретії, в Західній Грузії. Ці спогади, сповнені первісної щирої радості, згодом породили його мистецьке ім’я — Свірелі, тобто «той, що зі Свірі».

Батько Темо, легендарний футболіст, Гурам Цховребов, багато подорожував світом, що було майже неможливим для більшості людей в ізольованому авторитарному Радянському Союзі. З поїздок він привозив подарунки: листівки, марки, книжки з історії мистецтва, олівці, художні матеріали та альбоми. Так Темо закохався у Ван Гога. Для нього західний світ здавався сповненим краси та можливостей — і водночас оманливо близьким.

У десять років Темо вже писав олією та познайомився зі своїм шкільним учителем малювання Ушангі Кадагішвілі, який став другом, наставником і визначальною постаттю у його житті. Саме тоді Темо зрозумів, що хоче стати художником. У 1983 році він закінчив Цхінвальське художнє училище ім. М. С. Туганова і пішов служити в Радянську армію шифровальщиком. Також на замовлення командира полку Темо зробив настінний розпис “Танкова битва” площею 12 м кв. для армійського клубу артиллерийського полку м. Ленінакана. 

Після армії Темо почав готуватися до вступу в Тбіліську державну академію мистецтв. “В той час я почав брати приватні уроки малювання в майстерні художника Бежана Швелідзе, відомого живописця, викладача  Тбилиської Академії Мистецтв, а також вчився на Підготовчих курсах у графіка Како Тевзадзе. Заробляв на життя, працюючи сторожем в Академії Мистецтв.”

«Залізна завіса» поступово опускалася, і до Тбілісі привезли колекцію Хаммера, імпресіоністів, постімпресіоністів та сучасних французьких художників. Темо вперше побачив оригінали робіт свого улюбленого Ван Гога. Імпресіоністи, особливо Клод Моне, справили на нього глибоке враження.

У той час у Грузії наростав антирадянський рух, і Темо з друзями активно долучався до нього — організовував та відвідував мітинги за незалежність Грузії. У 1989 році він отримав листа про зарахування до Академії мистецтв. Майбутнє здавалося яскравим і сповненим надії.

9 квітня 1989 року, у день, що нині відомий як Тбіліська трагедія, радянські спецпідрозділи розігнали мирний мітинг за незалежність Грузії, вбивши 21 протестувальника і поранивши сотні. Спогади Темо про той день втілено у короткометражному фільмі Стаса Ясинського Touch the Air. На другу річницю трагедії Грузія проголосила незалежність від СРСР. Росія, намагаючись відновити контроль через дестабілізацію, активно підтримувала сепаратистські рухи в Абхазії та Південній Осетії. Ці зовнішньо підживлені конфлікти призвели до Південно Осетинської війни, а згодом — до війни в Абхазії та громадянської війни в Грузії.

Темо, який вірив у єдину й незалежну Грузію, переживав це болісно. В одному з пізніших інтерв’ю він сказав: “Невдовзі відбулися події, що змінили життя і долі багатьох людей. У боротьбі за незалежність Грузія втратила багатьох своїх найкращих синів і дочок. Потім почалася громадянська війна. Саме ці події, розчарування та людський біль привели до появи портрета у моїй творчості. Картина «Калюжа в старому місті», мабуть, найкраще передає настрій того часу — тепло, смуток і печаль.”

У 1991 році він залишив Грузію, не завершивши навчання, і переїхав спочатку до Харкова, де одна з галерей почала продавати його роботи. Згодом того ж року він переїхав до Москви, де мешкав у дешевому готелі разом з іншими грузинськими художниками, багато писав і продавав картини на Арбаті. Його «майстерня» була облаштована в непрацюючому туалеті готелю. Період 1989–1992 років у творчості митця залишився недокументованим — він або відразу продавав картини, або залишав їх там, де вони були створені, адже не мав де їх зберігати.

В 1993 році Темо мав вже три виставки (одну в Києві та дві в Москві) і готувався до четвертої, коли почалася російська конституційна криза. Етнічна дискримінація проти грузинів та інших кавказців, і без того поширена, різко посилилася та стала фактично заохочуваною владою. Пізніше Темо згадував: “У місті лунала стрілянина. Було запроваджено комендантську годину. Почалися обшуки та арешти в готелях і гуртожитках, де мешкали грузинські художники. За таких умов продовжувати роботу було неможливо: я закінчив картину «Чоловік і жінка» у присутності озброєних до зубів спецпризначенців ОМОНу.” Тієї ж ночі він сів на потяг до Києва — без зворотнього квитка.

У Києві він зустрів Ірину — свою майбутню дружину і життєву партнерку. Разом вони почали вивчати тибетське буддистське вчення та практикувати медитацію, так Темо знайшов свій духовний шлях.

Київ став домом, місцем для свідомої праці та роздумів. У 1996 році він вперше поїхав з виставкою за кордон (Трір, Німеччина). Західний світ мистецтва, про який він мріяв з дитинства, відкривався перед ним. Він почав відвідувати провідні музеї та галереї світу, вивчаючи творчість своїх улюблених класичних і сучасних митців.

За 20 років життя в Києві Темо взяв участь у понад 50 виставках у 12 країнах Європи та Північної Америки, 18 із яких були масштабними персональними проектами.

Тема війни та боротьби за свободу залишалася в його творчості. У 2003 році він приєднався до проєкту «Invasio», що виступав проти російського вторгнення в Чечню. У 2004 році, разом з українськими митцями, він брав участь в Помаранчевій революції.

2008 рік приніс новий біль. Росія знову вторглася в Грузію.

У 2014-му під час  Революції Гідності Темо брав участь у протестах та документував  події, які передували повномасштабному вторгненню Росії в Україну.

Взимку 2014 року у Темо діагностували рак підшлункової залози, який швидко прогресував, попри успішну операцію. Він помер удома через сім місяців — у віці 50 років, у колі близьких і рідних. За кілька місяців до смерті він написав відкритого листа, у якому підсумував свій життєвий шлях.